Під час повітряної тривоги ми можемо впіймати себе на моторошній думці, що чекаємо вибухів, а коли чуємо їх — ніби відчуваємо певне полегшення. Так само підсвідомо можемо романтизувати хвилини небезпеки, коли загроза минає — згадувати обстріли, час в укритті чи блекаути з певним теплом, і це лякає.
Забіжимо наперед, аби заспокоїти тих, кому ці відчуття теж знайомі: ви точно не збожеволіли і не стали жорстокими — так працюють захисні механізми нашої психіки (і це добре, що вони працюють).
Як і чому виникає ця гра нашого розуму, пояснює психологиня UNICEF Ukraine Надія Браницька.
