Відповідь: Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2025 № 2352-IX доповнено статтю 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX частиною четвертою.
Так, частиною четвертою статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» закріплено, що у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».
Ця відпустка не належить до відпусток, які надається працівникові без збереження заробітної плати, відповідно до статей 25, 26 Закону України «Про відпустки».
Відпустка за цією підставою надається один раз за весь період дії воєнного стану.
Тобто, якщо працівник один раз скористався своїм правом на таку відпустку загальним терміном 90 календарних днів, то права на таку відпустку до кінця дії воєнного стану він вже не має.
Разом з цим, законодавством не встановлено жодних обмежень щодо використання зазначеної відпустки частинами, тобто працівник може взяти відразу всі 90 календарних днів відпустки, або використати відпустку частинами упродовж дії воєнного стану.
Однак загальна тривалість відпусток (частин) не може перевищувати 90 календарних днів протягом дії воєнного стану.
Наголошуємо, що роботодавець не може відмовити працівнику в наданні цієї відпустки.
